У цьому немає нічого поганого, адже кожне покоління пізнає світ та розважається відповідно до умов свого часу. Проблема в тому, що часто батьки дають дітям кишенькові гроші, не до кінця розуміючи, на що саме вони витрачаються.
І дарма, адже інтернет – це не завжди безпечне місце.
Щодня тисячі школярів витрачають гроші в онлайн-казино, замасковані під комп’ютерні ігри, і потрапляють в тенета каперів (спортивні аналітики) та псевдоінвесторів, які обіцяють великі та безризикові заробітки навіть для новачків.
Заборонити комп’ютер та інтернет у 2021 році неможливо та безглуздо, однак можна контролювати витрати своєї дитини, щоб вчасно вберегти її від чергового обману.
Як і на що підлітки витрачають кошти в інтернеті та як від цього вберегтися? (щоб читати далі- тисніть на картинку)
84% батьків у всьому світі стурбовані безпекою своїх дітей в Інтернеті, але не витрачають достатньо часу, щоб обговорити питання безпеки з дитиною. А бути батьками у цифрову епоху означає нести додаткову відповідальність за підтримку та навчання дітей, щоб вони усвідомили можливості та ризики, які їм надає цифрове середовище.
Саме тому команда Мінзмін, разом із Міністерство цифрової трансформації України та за підтримки нашого Фонду і Європейського Союзу, запустили уроки для школярів і онлайн-курс для батьків про приватність дітей в Інтернеті.
Уроки для школярів «Моя приватність» 
https://cutt.ly/NE5XlrN Онлайн-курс для батьків «Приватність дітей в Інтернеті» https://cutt.ly/nE5XzbGІнша частина матеріалів стосується загальної безпеки та приватності у найпопулярніших соціальних мережах, і може бути корисною усім користувачам.
Про приватність у Telegram https://cutt.ly/WRreig8 Про приватність Tiktok https://cutt.ly/XRrexPA Про приватність Інстаграм https://cutt.ly/JRrw71W Про привітність у Facebook https://cutt.ly/DRregP0Детальніше про проєкт та усі матеріали – за посиланням: http://minzmin.org.ua/children-privacy
#EU4USociety #MovingForwardTogether #ПрямуємоРазом
“Оk, БУМЕР” Зворотній бік TikTok, що потрібно знати батькам?
(щоб дізнатись більше-тисніть на посилання)
Безпека дитини в інтернеті: про що необхідно говорити
Зараз в Україні майже 22 млн. користувачів інтернету, питання безпеки в мережі більш ніж актуальне. У цьому контексті турбота про дітей набуває більших масштабів. Якщо раніше треба було говорити з дітьми про їх безпеку поза домом тощо, то вже давно має сенс застерігати їх від негараздів під час перебування в інтернеті.
Від чого варто захищати дитину
Інформаційна безпека стосується захисту життєвоважливих інтересів людини (і більш глобально – суспільства, держави). Неправдива, неповна, невчасна інформація може нанести шкоду. Особливо вразливі у цьому контексті діти. Вони можуть не знати, яку інформацію можна викладати в мережу, а яку не варто.
Інколи школярі не можуть правильно зреагувати на матеріали з мережі з різних причин. Робота у цьому напрямку для вчителів та батьків дуже важлива. Безконтрольний доступ до інтернету може мати негативні наслідки для дитини.
Типи загроз
Стосуються особистої безпеки:
Ознайомлення з порнографічними матеріалами, ненормативною лексикою, інформацією суїцидального характеру, расистського, ненависницького чи сектантського змісту.
Загроза отримання недостовірної чи неправдивої інформації.
Формування залежності (ігрової, комп’ютерної, інтернет).
Спілкування з небезпечними людьми (збоченці, шахраї, грифери).
Залучення до виконання протиправних дій (хакерство, порушення прав та свобод інших).
Стосуються безпеки інших.
Матеріали, існування та використання яких може стати причиною посягання на безпеку оточуючих (наприклад, інформація про створення вибухівки).
Свідоме та несвідоме введення в оману інших.
Вчинення протиправних дій, що тягнуть за собою відповідальність згідно з чиним законодавством.
Кібербулінг – свідоме цькування та приниження, передусім однолітків.
Стосуються загрози витоку персональної інформації:
Розголошення персональної та конфіденційної інформації (прізвища, імена, контакти, секретні дані кредитних карток, номери телефонів).
Загроза зараження ПК вірусами різної категорії.
Небезпека завантаження программ зі шкідливими функціями.
Це найбільш поширені типи загроз, з якими може зіштовхнутися дитина в інтернеті, викладаючи чи переглядаючи сумнівну інформацію. Від деяких з них можна захиститися технічними засобами, але більшість вимагають комплексного підходу.
Пам’ятка
Основні правила безпечної роботи в інтернеті, про які варто сказати дітям
Не давайте нікому своїх паролів.
Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.
Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.
Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного змісту, пропозиції).
Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.
Не діліться своїми фото з незнайомцями.
Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).
Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.
Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.
Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.
Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).
Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.
Інформацію підготувала соціальний педагог Боримська З.Ф
Що робити, якщо у дитини-підлітка змінилася поведінка? Як вберегти дитину від «груп смерті» та депресивних спільнот? Чому взагалі дітям приходять в голову думки про самогубство і чому вони цікавляться цією темою?
Ось уже більше двох років в соцмережах діють спільноти, які закликають підлітків вступити в небезпечну гру, результатом якої має стати самогубство. Лише нещодавно кіберполіція активно почала повідомляти українців по небезпечні «групи смерті».
Чому підлітки вступають у ці спільноти і що з цим робити.
Як наголошують психологи, першою чергою батькам потрібно звернути увагу на себе й поставити собі декілька запитань. І вже після цього спробувати зрозуміти дитину, яка починає дорослішати.
Чому саме підлітки є найбільш вразливою групою?
Це вікова особливість: діти відділяються від батьків, для них важливою стає думка колективу. Причому це може бути не надто соціально прийнятна група за нашими мірками. Скоріше навпаки: важлива думка соціально неприйнятних груп, де випивають, палять, роблять якісь дорослі або заборонені досі речі. А батьки відходять на другий план.
Підлітки дуже вразливі, бо вони переживають кризовий період, шукають себе, своє місце в житті і відчувають себе подвійно. Дитині здається, що вже вона доросла, нетерпимо ставиться до вказівок, критики. І в цьому її підтримують в таких спільнотах. А ось відповідальність брати діти не готові в цьому віці.
Ці діти легко підпадають під вплив якогось «лідера». Є підлітки, які перебувають в групі ризику, бо це діти в яких є чи були непорозуміння з батьками, які не навчилися налагоджувати певні відносини. Це ті діти, які страждають від невиражених емоцій, від того що вони не були прийняті в свій час сім’єю.
Якщо батьки не вміли налагоджувати стосунки з дітьми змалечку, то в підлітковому віці ці проблеми поглиблюються. І тому діти вступають в соцмережах в такі спільноти: тебе прийняли в щось загадкове, щось «на грані». Це заманливо. А потім вже немає назад шляху, бо їм погрожують, шантажують.
Що робити батькам у таких випадках? Як попередити біду?
Батькам треба цікавитися життям своїх дітей. Як можна не побачити, наприклад, що в дитини порізана рука? Це значить, що батьки не приділяють їй достатньо уваги.
Психологи радять на початку поговорити. Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали палити, вживати алкоголь. Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на них більше звертали уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів»: так діти намагаються привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися її життям.
Такі речі треба виявляти всіма доступними способами. Можна подружитися з дітьми в соцмережах, щоб бачити, чим вони цікавляться.
Батьки мають звертати увагу на те, що дитина змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з’явилися невідомі порізи. Розширені зіниці, неадекватна поведінка, погана мова, зміна емоційного стану. Це точно батьки мають бачити і це має бути сигналом, що наступним кроком має бути довірлива розмова.
Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти втомлено виглядаєш». Навіть якщо дитина нічого не каже – це привід поспостерігати за дитиною,побачити спить вона чи ні.
У довірливих стосунках між батьками і дітьми видно і відчутно, коли стаються погані речі.
Але часто батьки піддаються паніці. Починають кричати, карати дитину. Це – правильний підхід?
Якщо мама чи тато в розмові керуються емоціями – в цій ситуації це хибне рішення. Емоції важливі. Але якщо це страх чи злість – то тут вони не порадники.
Батьки найперше мають розібратися в своїх емоціях, спитати самих себе, чому вони сердяться. Відповіддю може бути «мені страшно за свою дитину» або ж «я серджуся, бо мені треба на це відволікатися». Тому кожен з батьків має відповісти на свою емоцію і навчився її правильно виражати. Коли ти зрозумів свою емоцію – знайдеш правильну відповідь що робити.
Якщо відповідь на питання «чому ти сердишся» – «бо треба відволікатися», то вибач, дитину ти вважаєш зайвою. Якщо відповідь «страшно», то це означає, що ти не підготував дитину до життя, ти боїшся, що дитина безпорадна.
Ця історія про те, що ні злість, ні страх не є порадником, а є прокурором для батьківської совісті. Після того як ти усвідомиш свою емоцію ти наполовину вирішив проблему з підлітком.
Батькам потрібно освоїти техніку «активного слухання», яку чудово описала психолог Юлія Гіппенрейтер в своїй книзі «Спілкуватися з дитиною як…». Книга видана російською мовою, але це аж ніяк не зменшує її цінності.
Ця техніка допомагає знімати неврози. Якщо нею оволодіти на самих початках спілкування з дитиною, то і в підлітковому віці ця методика стає в нагоді. Бо ти обов’язково знайдеш спільну мову з дитиною. Тоді батькам ніякий підлітковий вік не страшний.
Ці довірливі стосунки не дадуть дітям різати себе, не спати ночами, бажати таких квестів. Таких проблем не буде з людиною, бо вона розуміє, що це щось не те, що це не геройський вчинок.
Тобто калічити себе означає для них геройство?
Звичайно, частина дітей, яка є в групі ризику готова наносити собі тілесні ушкодження. Бо до 15 років вони жили з величезним почуттям провини. Адже маленька дитина сердитися на батьків не може, а коли щось не так, приймає всю агресію на себе.
Якщо так вона сприймала все у 5 років, то в 15 вона готова для таких маніпуляцій. «Виріж собі малюнок на руці – ти будеш героєм. Це важко, а ти зміг». Але насправді ці рани означають, що в душі дитина собі їх уже наносила.
У благополучних сім’ях, де панують довірливі стосунки, дитина знає, яка вона цінна. Вона розуміє, що героїзм насправді полягає в любові, в прийнятті, терпінні, у розумінні іншого, а не лише себе.
Тому найголовніша порада: не будьте байдужими до своїх дітей, навчіться з ними говорити і будувати довірливі стосунки.
Небезпечні ігри
Відомо, що фанати таких спільнот називають себе китами, тому що тварини асоціюються у них зі свободою. Ці кити можуть літати, і цим, можливо, пояснюється те, що даний вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям. Тому у всіх шанувальників «моря китів» і «тихих будинків» на особистих сторінках зображені відео або малюнки з літаючими китами. Про це йдеться на сайті кіберполіції, передає WestNews.
Нелюди, що організували цю систему, працюють наступним чином. Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео. Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі, та оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис, та робить останній крок. Відеозаписи, в подальшому, продаються в мережі Інтернет, або в Darknet.
Також відомо, що для того, щоб вступити в такі групи, потрібно:
1) надати заявку для вступу до неї та написати певний текст у себе на сторінці.
2) Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.
3) Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, то його виключають з групи.
4) Всього надається 50 завдань («квестів») (у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора).
5) Фінальне завдання – покінчити життя самогубством, та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online.
Можна визначити такі фактори ризику для тих, у кого є схильність до суїциду:
сімейні проблеми;
попередні спроби самогубства;
суїцидальні загрози (прямі й замасковані);
суїциди чи суїцидальні спроби у родині;
алкоголізм;
вживання наркотиків і токсичних препаратів;
афективні розлади (особливо — важкі депресії);
хронічні або невиліковні захворювання;
тяжкі втрати (наприклад, смерть близької людини).
До соціально-психологічних факторів ризику, які можуть сприяти виникненню суїцидальних проявів у підлітків та молоді, належать:
серйозні проблеми у сім’ї;
відсутність контакту з однолітками;
смерть коханої або значущої людини;
розрив стосунків з коханою людиною;
міжособистісні конфлікти або втрата значущих відносин;
проблеми з дисципліною або законом;
тиск групи однолітків, передусім пов’язаний із наслідуванням самоушкоджувальної поведінки інших;
тривале перебування у ролі жертви або «цапа відбувайла»;
розчарування оцінками у закладі освіти, невдачі у навчанні;
високі вимоги до підсумкових результатів навчальної діяльності (іспитів);
проблеми із працевлаштуванням і скрутне економічне становище, фінансові проблеми;
небажана вагітність, аборт і його наслідки (у дівчат);
зараження СНІДом або хворобами, що передаються статевим шляхом;
серйозні тілесні недуги;
надзвичайні зовнішні ситуації і катастрофи.
Якщо конкретизувати негативні сімейні чинники, які впливають на суїцидальність підлітків і юнаків, то до них належать:
психічні відхилення у батьків, особливо афективні (депресії та інші душевні захворювання);
зловживання алкоголем, наркоманія або інші види анти-суспільної поведінки у сім’ї;
сімейна історія суїцидів або суїцидальних спроб членів сім’ї;
насилля у сім’ї (особливо фізичне і сексуальне);
брак батьківської уваги і турботи, погані стосунки між членами сім’ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
часті сварки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім’ї;
розлучення батьків, ситуації, коли один із батьків йде з родини або помирає;
часті переїзди, зміна місця проживання сім’ї;
надто низькі або високі очікування батьків щодо дітей;
надмірна авторитарність батьків;
брак у батьків часу й уваги до становища дітей, нездатність до виявлення прояву дистресу і негативного впливу довколишньої дійсності.
Мотивами суїцидальної поведінки школяра можуть бути:
бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття;
втеча від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації.
втрата близької, коханої людини;
конфлікти з батьками, однолітками;
неможливість бути зрозумілим, почутим;
переживання, образи;
почуття помсти, протесту, загрози;
почуття провини, сорому, невдоволення собою;
ревнощі, любовні невдачі, сексуальний протест, вагітність;
самотність, відчуженість;
страх покарання батьками;
шкільні проблеми.
Це лише загальні мотиви, а конкретні у кожній ситуації можуть бути настільки різними, що їх важко перелічити.
Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають поліпшення стосунків у сім’ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.
Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:
завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в майбутнє, покращує її стан;
не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;
підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність самостійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім’ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:
Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.
Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите,чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.
Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.
Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.
Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.
Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.
10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.
12. І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!
У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба,
Суїцидологи радять батькам таке:
Першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування.
Батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює їхні власні психологічні конфлікти або виявляє якісь їхні проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – перемогти страх перед цією бесідою, щоб обов’язково відбулося спілкування й обговорення проблеми.
Діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутливими, особливо до того, як і що говорять дорослі; тому не можна виливати на дитину несвідому чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація – жести, доторки тощо.
Якщо батьки відчувають, що дитина начебто відхиляє їхню допомогу, їм слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату в діалозі необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
Шановні батьки! Ми постали перед вимогами ситуації , змушені змінити свій звичний спосіб життя та ввести деякі обмеження. Сьогодні необхідно усвідомити, що саме від батьків залежить психічний стан дитини та організація навчання вдома. Тож пропонуємо Вам декілька порад щодо організації навчання та відпочинку дітей під час карантину:
• Ранок нехай починається як зазвичай у робочі дні. Організуйте сніданок, вранішні гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це дисциплінує дитину та допоможе зберегти режим.
• Плануйте день разом із дітьми. Розподіляйте час таким чином, щоб робота (читання, виконання завдань і вправ) та відпочинок були в співвідношенні 30-40 хв. занять /15-20хв. відпочинку. Обов’язково слідкуйте, щоб діти не залишалися надовго без активного відпочинку.
• Учіть дітей плануванню: на аркуші паперу записуйте обов’язкові справи, які треба виконати, а також розбивайте великі завдання на менші частини, це допоможе знизити рівень тривоги та підсилить віру дитини у свої можливості.
• Слідкуйте за графіком освітнього процесу, не допускайте відставання, адже надолужити прогаяне буде важче.
• Допоможіть вашій дитині, якщо у неї щось не виходить, підтримайте.
• Хваліть дітей за виконану роботу. Діти завжди націлені на конкретний результат.
• Провітрюйте кімнату, створіть умови для активного руху: нехай діти рухаються під музику, танцюють, роблять гімнастичні вправи, дихальну гімнастику.
• Дозволяйте у визначений час спілкування онлайн. Лист або дзвінок другу та вчителю стане в нагоді. Приємне спілкування й корисна порада допоможуть вирішити будь-яке завдання.
• Пам’ятайте, що вчителі завжди готові поспілкуватися з вами та вашими дітьми в різний спосіб, надати консультацію чи практичну допомогу.
• Звертайте увагу на домашні завдання як навчальний інструмент до самостійності, а не покарання.
Головне пам’ятати, що саме сімʼя закладає модель поведінки дитини на все життя. Вірус мине, карантин завершиться. Школу теж дитина колись закінчить. Але спогади, емоції і відчуття залишаться з нашими дітьми!
У разі необхідності Ви можете звернутись за психологічною підтримкою та допомогою, зателефонувавши або написавши на електронну адресу практичному психологу Морозовській Лілії Леонідівні blisp2020gmail.com
Намагайтеся і вчіться:
• БУТИ на його стороні завжди;
• вміти СЛУХАТИ, не перебиваючи, коли підліток щось розповідає, щоб він міг виговоритися і не боявся, що у відповідь на будь-яку його фразу ви будете протягувати якісь свої виховні ідеї ( «Ось бачиш! А я говорила!»);
• вміти МОВЧАТИ, коли дитина не хоче нічого розповідати;
• вміти ВІДМОВЛЯТИ, коли це необхідно, відмовляти твердо, але доброзичливо;
• вміти ВІДПУСКАТИ і ДОВІРЯТИ, коли дитина починає жити своїм «особистим» життям (друзі, подруги, поїздки, листування);
• вміти ДОМОВЛЯТИСЯ з дитиною, не доводячи ситуації до конфлікту (йому завжди щось потрібно від вас, а вам – від нього: «Не будеш допомагати – не отримаєш кишенькових грошей»), і дотримуватися домовленостей;
• СТВОРИТИ такі умови, щоб у дитини не було причин брехати вам (причин брехні три: страх, вигода і психопатологія, дві з них ви в силах виключити, третю – вилікувати);
• ВИКЛЮЧИТИ зі спілкування запитання на кшталт:
– «Як справи в школі?»,
– «Ти чого мовчиш?»,
– «Ти чого такий сумний?»,
– «Ти чого такий брудний?»,
– «Я дивився електронний щоденник і хочу поговорити про це … »та інше;
• розмовляти не повчаючи, СПІЛКУВАТИСЯ на рівних;
• навчитися розмовляти НЕ ПРО ШКОЛУ, а про життя взагалі;
• не намагатися контролювати все в житті підлітка (це все одно неможливо), а виховати так, щоб він знав, як правильно реагувати на позаштатні ситуації (насильство, алкоголь, наркотики та інше);
• навіть караючи, робити так, щоб дитина не сумнівалася, що ВИ ЇЇ ЛЮБИТЕ.
Наші діти перебувають в жахливому емоційному стані!
Ба більше, за останні 15 років статистика психічних розладів у дітей жахає:
~ кожна п’ята дитина має розлади психіки;
~ поширеність синдрому дефіциту уваги зросла на 43%;
~ поширеність підліткової депресії зросла на 37%;
~ частота самогубств серед дітей 10-14 років зросла на 200%.
Що ще нам потрібно, щоб поглянути правді в очі?
Ні, відповідь не в поліпшенні діагностичних можливостей!
Ні, вони не народжуються такими!
Ні, це не вина школи і системи!
Так, якби боляче нам не було це визнавати, в багатьох випадках саме ми, батьки, повинні самі допомогти своїм дітям!
Що не так:
Сучасні діти позбавлені основ здорового дитинства, таких як:
Емоційно доступні батьки.
Чітко окреслені межі й настанови.
Обов’язки.
Збалансоване харчування і достатній сон.
Рух і свіже повітря.
Творчі ігри, спілкування, вільне проведення часу.
Замість цього діти мають:
Абстрактних батьків.
Батьків, які дозволяють дітям все.
Відчуття, що їм всі винні.
Незбалансоване харчування та недостатній сон.
Сидячий домашній спосіб життя.
Нескінченну стимуляцію, технічні забави, миттєве задоволення.
Хіба можна виховати здорове покоління в таких хворих умовах? Звичайно, ні!
Людську природу обдурити неможливо: без батьківського виховання не обійтися! Як ми бачимо, наслідки жахливі. За втрату нормального дитинства діти розплачуються втратою емоційного щастя.
Як це виправити?
Якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли щасливими і здоровими, нам треба прокинутися і повернутися до основ. Ще не пізно! Я знаю це, тому що сотні моїх клієнтів бачили позитивні зміни в емоційному стані їх дітей протягом тижня (а в деяких випадках навіть днів) після реалізації цих рекомендацій:
Встановлюйте обмеження і пам’ятайте, що ви — батьки дитини, а не її друзі.
Забезпечте дітям те, що їм потрібно, а не те, що їм хочеться. Не бійтеся відмовляти дітям, якщо їх бажання розходяться з потребами.
Давайте здорову їжу та обмежуйте снеки.
Проводьте в день час на природі.
Щодня влаштовуйте сімейні вечори без електроніки.
Грайте в настільні ігри.
Щодня залучайте дитину до справ (складати білизну, прибирати іграшки, розвішувати білизну, розкладати пакети, накривати на стіл і т. д.).
Вкладайте дитину спати в один і той же час, не дозволяйте брати в ліжко гаджети.
Навчайте дітей відповідальності та незалежності. Не захищайте їх від дрібних невдач. Це вчить їх долати життєві перешкоди:
Не складайте і не носіть за дитиною портфель, не приносьте їй до школи їжу/домашню роботу, яку вона забула вдома, не очищуйте банан для 5-річної дитини. Навчайте самостійно робити все це.
Навчіться бути терплячими й дайте можливість вільно проводити час, щоб у дитини була можливість занудьгувати і проявити свої творчі пориви:
Не оточуйте дитину постійними розвагами.
Не підсовуйте техніку як ліки проти нудьги.
Не заохочуйте використання гаджетів за їжею, в машині, в ресторані, в магазині. Нехай мозок дитини вчиться самостійно розганяти «нудьгу».
Будьте емоційно доступними, вчіть дітей соціальних навичок:
Не відволікайтеся на телефон, спілкуючись з дитиною.
Навчіть дитину справлятися зі злістю та роздратуванням.
Навчіть дитину вітатися, поступатися, ділитися, співчувати, гарно поводитися за столом і в розмові.
Підтримуйте емоційний зв’язок: посміхайтеся, цілуйте, лоскочіть дитину, читайте їй, танцюйте, стрибайте й повзайте з нею разом!
Ми повинні змінити своїх дітей, інакше отримаємо ціле покоління на пігулках! Ще не пізно, але часу залишається все менше…
Традиції і правила в різних сім’ях відрізняються. Наприклад, зв’язок між вами й вашими дітьми може мати суттєву різницю порівняно з родиною ваших друзів. Це означає, що діють різні типи взаємин між батьками й дітьми.
Безпечні взаємини
Діти почуваються в безпеці поряд із батьками й упевнені, що ті про них подбають. Безпечні взаємини формуються, коли батьки постійно реагують на потреби своїх дітей.
Діти, які мають такі стосунки зі своїми батьками, з великою імовірністю виростуть самостійними та впевненими. Вони добре взаємодіють зі своїм оточенням і здатні регулювати власні емоції.
Взаємини, яких уникають
Діти почуваються невпевнено, бо батьки не реагують на їхні потреби. Найменші члени родини змушені виявляти самостійність і піклуватися про себе самотужки.
Такі взаємини призводять до проблем розвитку та адаптації в дитини. У такої дитини не рідкість прояви поганої поведінки: вона кусається, штовхається, б’ється тощо.
У дітей, які мають зазначені взаємини з батьками, часто бувають погано розвинені соціальні навички (це може виявлятися, наприклад, у агресії або замкненості). Крім того, діти схильні до непослуху й імпульсивної поведінки.
Однак це не означає, що такі діти приречені на життєвий провал. У міру свого зростання й розвитку дитина може змінюватися.
Амбівалентні взаємини
Батьки іноді задовольняють потреби дитини, а іноді – ні. Реакція батьків непослідовна. Наприклад, вони можуть не відразу відреагувати на плач дитини, оскільки зайняті роботою. Але через певний час вони дають дитині те, чого вона потребує. Такі діти схильні до зайвої емоційності та надмірної прихильності.
Неорганізовані взаємини
Батьки ігнорують потреби своїх дітей, а діти, своєю чергою, призвичаюються не формувати очікувань від батьків. У таких випадках є імовірність, що один або обоє батьків страждають від психічних розладів.
Діти таких батьків займаються безглуздими заняттями й дивно поводяться. Деякі з них говорять так швидко, що їх буває складно зрозуміти.
Коли йдеться про виховання дітей, немає рецептів для всіх без винятку. Однак розроблено низку принципів позитивного виховання, яких варто дотримуватися батькам:
1. Визначте виховну мету. Якщо ви прагнете виховати дитину здоровою й дисциплінованою; бажаєте встановити з нею доброзичливі взаємини – визначте свою виховну мету й подумайте, що потрібно зробити для її досягнення.
2. Привнесіть любов і теплоту у ваші взаємини з дитиною. Розглядайте кожен випадок взаємодії з дитиною як можливість налагодити з нею емоційний контакт. Будьте уважними й чуйними до дитини, заохочуйте взаємодію з нею. Установіть для дитини правила, межі та наслідки за їх порушення. Переконайтеся, що дитина розуміє встановлені правила.
3. Базові правила обов’язкові. Основні правила покликані пояснювати дітям, як потрібно і як не слід поводитися. Але не варто встановлювати занадто багато правил. Незалежно від того, які правила ви визначаєте в сім’ї, упроваджуйте їх поступово, щоб сприяти розвитку дитини як особистості.
4. Визнавайте почуття своєї дитини та співчувайте їй. І коли дитина щаслива, і коли вона відчуває труднощі, визнавайте її почуття, давайте їй зрозуміти, що вона може на вас покластися, якщо має ті чи інші проблеми.
5. Під час конфліктів використовуйте метод вирішення завдань. Коли дитина стикнулася із проблемою, не поспішайте її карати, а спробуйте спільно знайти рішення. Покарання деморалізує дитину, унаслідок чого вона втрачає довіру до вас. Але коли ви шукаєте разом із дитиною розв’язання проблеми, вона вчиться у вас цього уміння.
Допоможіть їм розібратися з величезним об’ємом завдань.
Випишіть на листок усі завдання по темам: з математики,
української мови, англійської, біології, географії. Ставте
“плюсики” за виконані завдання.
Напишіть графік діяльності для дитини на кожен день: коли
заняття в Zoom, які дедлайни на завтра. Ставте 3 урока в день з
урахуванням: 2 складних + 1 творчий.
Не нависайте над дитиною, але час від часу контролюйте, чим
вона займається. Одним дітям достатньо нагадування раз на
пару годин, іншим – кожні 10 хвилин. Діяльність схильної до
гіперактивності дитини варто змінювати частіше: перерва після
кожної вправи (а не уроку).
Підтримуйте інтерес дитини до уроку: ставте питання,
попросіть почитати вам параграф (якщо це нецікаво вам,
чому це повинно бути цікавим вашій дитині?)
Хваліть, обіймайте, частіше кажіть, як ви любите (просто за
те, що дитина є у вас, не за досягнення) і наскільки ви
пишаєтесь своєю дитиною (за які досягнення?). Підтримуйте:
“у тебе вийде”
Не перевантажуйте.
Уведіть систему стимулів.
Додайте у ваше життя гумору та якихось божевільних ідей і
проектів.
Будьте прикладом розумного розподілу часу, ставлення з
повагою до інших та в умінні справлятися зі стресом.
Рекомендації батькам – якщо ваша дитина знаходиться у підлітковому віці
1. В першу чергу стежте за власною емоційною сферою. Пам’ятаєте, що ваша тривожність передається дитині в двократному розмірі;
2. Дотримуйте чітку міру: з одного боку – дозволяйте і заохочуйте самостійність дитини, а з іншої – негласно його контролюйте;
3. Пам’ятаєте, що якщо критика в адресу дитини має місце (а вона обов’язково має бути), то вона має бути глибоко аргументована;
4. Не слідує, відкрито критикувати друзів і знайомих дитини;
5. Не рекомендується порівнювати успіхи і невдачі Вашої дитини з успіхами і невдачами інших дітей. Лише з його власними. При цьому прагніть акцентувати саме успіхи вашої дитини, підтримуючи, таким чином, її самооцінку;
6. Проявляйте терпіння до різких змін настрою – в цьому віці це норма;
7. Прагніть не карати дитину за брехню і скритність. Намагайтеся з’ясувати причини такої поведінки, а потім, разом з нею, шукайте інші дороги виходу з цієї ситуації;
8. Пам’ятайте, що агресивність в цьому віці є нормою, але можлива її корекція через фізичний розвиток (спортивні секції, танцювальні студії …);
9. Враховуйте інтереси дитини і не нав’язуйте йому свої. Пам’ятаєте, що дитина не зобов’язана бути схожим на Вас;
10. Цікавтеся захопленнями вашої дитини, акцентуйте ті, які забезпечують його особисте зростання;
11. Заохочуйте будь-які прояви самостійності. У завершенні хочеться нагадати, що особа вашої дитини ще формується, і щодня вона може проявляти різні її сторони, аспекти. Найголовніше пам’ятати, що, не дивлячись на видиме відторгнення батьківської опіки, підсвідомо підліток гостро потребує допомоги дорослих.
Процес мотивації дитини до навчання – це щоденна робота дорослих, в першу чергу батьків. Це постійне психологічне включення в життя дитини, в її інтереси і прагнення. У даній статті ми розглянемо 10 основних способів, які допоможуть батькам вплинути на бажання підлітка вчитися.
1. Забезпечте вашій дитині навантаження відповідне її реальним можливостям. Як довго б у вас вистачило запалу і мотивації намагатися дострибнути до планки, яка встановлена об’єктивно вище ваших можливостей? Щоб ви відчували працюючи на межі своїх сил кожен день? А якби при цьому ви ще й постійно відчували б, що не виправдовуєте очікування своїх близьких? Пам’ятайте, дитина це насамперед особистість, а не об’єкт для задоволення ваших амбіцій. Якщо небажання дитини вчитися обумовлено дуже високим навантаженням – його необхідно знизити і надати можливість для дотримання балансу між відпочинком і навчанням.
2. Попіклуйтеся про наявність необхідних мікроелементів в організмі вашої дитини, які пов’язані з навчальною діяльністю. Одна з причин, по яким підліткам важко вчитися, – дефіцит йоду. Йод не виробляється в організмі, не накопичується, він кожен день повинен надходити з їжею і витрачатися на синтез гормонів щитовидної залози. Ці гормони регулюють роботу всіх систем організму, в першу чергу, центральної нервової системи. Дефіцит гормонів – знижується пам’ять, погіршується наочно-образне мислення, розсіюється увага. Підліткам йоду потрібно більше, так як у них дуже висока швидкість всіх обмінних процесів. Одна з причин ліні і стомлюваності – це знову-таки брак йоду, який визначає не тільки інтелектуальну працездатність, але і фізичну. Використовуйте йодовану сіль. І добре б проконсультуватися з лікарем за допомогою яких препаратів і в якому дозуванні можна заповнити потребу організму в йоді.
3. «Прив’яжіть» інтереси вашої дитини до того чи іншого шкільного предмету. Захоплюється комп’ютерами – запишіть на комп’ютерні курси. Подобається хімія – придбайте спеціальну літературу і ставте разом досліди в домашніх умовах. Любить експериментувати в одязі – віддайте на гурток стилю і дизайну. Легко дається вивчення іноземних мов – дивіться фільми в оригінальній озвучці і відвідуйте мовні табори. Підштовхніть дитину до того, щоб вийти за рамки шкільної програми і дізнатися про предмет її інтересу побільше. Інтернет на допомогу – читайте щось, що покаже школяреві його улюблений предмет з іншого боку, ходіть разом на публічні лекції, виставки щодо цікавої дитині тематиці. А після обов’язково обговорюйте враження.
4. Допоможіть відчути вашій дитині практичну користь від навчання вже сьогодні. Підліток хоче жити, а не готуватися до життя. Пам’ятайте, що рушійною мотивацією до процесу навчання є інтерес до нього, розуміння, навіщо воно потрібно і задоволення від проміжних результатів. Щоб це сталося важливо так організувати життя навколо предмета пізнання, щоб ця діяльність не обмежилася гуртком, книжкою чи репетитором. Це повинне бути справжнє життя – з емоціями, з працею, з подоланням перешкод, з реальною діяльністю, відповідальністю і результатом, оцінюваним ровесниками і експертами. Підліток повинен усвідомити цінність навчання. Сам. По справжньому.
5. Підтримуйте всі пізнавальні прагнення вашої дитини. Не залишайте жодне питання дитини без відповіді. Ніколи не відмахуйтесь від її «чому», незалежно від вашої зайнятості. Використовуйте будь-які джерела для натхнення: навколишнє середовище, автобіографії великих людей, досвід друзів і знайомих, які досягли успіхів у області, що цікавить дитину. Детально і з цікавістю відповідаючи на всі її питання, ви формуєте в дитини установку, що процес пізнання нового – це цікаво, важливо, і ви, як батьки, це заохочуєте.
6. Цікавтеся атмосферою в школі, де вчиться ваша дитина. Вже давно відомий той факт, що дитина може успішно вчитися тільки там, де вона відчуває себе в безпеці. Дослідження показали, що чим комфортніше психологічний клімат в класі, тим вище успішність його учнів. Під шкільним психологічним кліматом мається на увазі цілий комплекс параметрів. Серед них – стиль спілкування між дітьми і педагогами, ставлення учнів один до одного, задоволеність вчителів своєю роботою і їх очікування щодо успіхів учнів. Тому рука батьків повинна постійно лежати на пульсі і моніторити психологічний стан вашої дитини в зв’язку з атмосферою в школі. Для цього, як мінімум, відвідуйте батьківські збори і розмовляйте зі своєю дитиною не тільки про оцінки і домашні завдання, а й про те, як складаються її стосунки з вчителями та дітьми в класі, щоб вчасно підказати, захистити або підбадьорити.
7. Не реагуйте занадто бурхливо на погані оцінки вашої дитини. І не порівнюйте успіхи дитини з братами – сестрами або однокласниками. Запам’ятайте: у будь-якій ситуації ви – її союзник. Обов’язково хваліть за хороші оцінки – створюйте позитивне підкріплення. Про погані цікавтеся: що завадило зробити краще. Потрібна допомога – допоможіть, але в рамках розумного. Погодьтеся, «допоможи» і «зроби за мене» – різні речі. Знайдіть правильний баланс схвалення і контролю.
8. Дозвольте вашій дитині не на словах, а на ділі відчути “принадність” низькокваліфікованої праці. Так-так, в цьому випадку часто допомагає трудотерапія. Наприклад, влітку можна дати вашій дитині можливість попрацювати розповсюджувачем рекламних листівок або кур’єром. Як годиться – 8 годин на день і зі стандартною (смішною) зарплатою. – Хочеш синку / дочка так все життя працювати і копійки рахувати? – Можеш більше не вчитися. А далі – нехай думає. Багатьох такий досвід дуже “протвережує” і мотивує взятися за голову.
9. Стати особистим прикладом людини, яка любить вчитися. Діти дивляться на нас і, свідомо чи ні, копіюють нашу поведінку і привласнюють наші цінності. Нехай ваша дитина бачить, що ви постійно прагнете до отримання нових знань, розширення свого досвіду, підвищення кваліфікації та вдосконалення різних навичок. А головне, що все це приносить вам задоволення і безпосередньо впливає на якість вашого життя. Станьте прикладом в тому, що ви хочете домогтися від вашої дитини.
10. Подбайте про себе і зберігайте внутрішній спокій. Тільки внутрішньо урівноважений дорослий може служити позитивним прикладом і надійною опорою для своєї дитини, надихнути її і змусити повірити в свої сили, допомогти прожити непростий період підліткового віку. Намагайтеся не думати про глобальні катастрофи в перспективі: «стане наркоманом», «піде працювати двірником і т.д.» Розглядайте кожен конкретний день, плюси і мінуси вашого спілкування сьогодні. І обговорюйте їх, зберігаючи повагу один до одного.
І пам’ятайте, школа рано чи пізно закінчиться, а ваші відносини з дитиною на все життя …
Нині чимало батьків кажуть, що діти нарешті полюбили уроки, рвуться до школи, до друзів, до галасливих перерв. А що робити, якщо син чи донька не бажають повертатися після локдауну до класу, сумують, скаржаться? Якщо запитують, чому не можна завжди вчитися дистанційно або самостійно? Що треба з’ясувати, перш ніж погоджуватися.
«Може, хай завжди буде карантин?», — так питають деякі хлопці та дівчата після затишних днів удома. А батьки дивуються: хіба не набридло сидіти разом 24 години? І хай би це був сором’язливий першачок, який не відходить від мами. Але так може сказати і п’ятикласник, і учень випускного класу.
Є діти, для яких офлайн — це нудна дорога по морозу та в напівтемряві до школи та назад замість якихось приємних занять. Це згаяний час, роздратування через відповіді інших учнів: або тому, що всі їм видаються такими розумниками, а вони губляться, або, навпаки, бо вони вже все зрозуміли, зробили, прочитали, а однолітки роблять все повільно та говорять, здається, казна-що.
Що робити? Батькам важливо знати, які причини призводять до такого. Це той випадок, коли точне визначення проблеми — вже велика частина її вирішенн
1. Комп’ютерна залежність
Вміння орієнтуватися в гаджетах потрібне сучасній дитині. Але, трапляється, хлопчик чи дівчинка мріють, аби все життя перемістилося у віртуальну дійсність. Відриватися від планшета, смартфона чи ноутбука взагалі не хочеться. Реальність здається нудною, дратує. Зазвичай це буває з дітьми, яким дозволяють безконтрольно грати в комп’ютерні ігри чи зависати в соцмережах. Тоді дистанційка сприймається теж майже як чергова гра. У цьому немає нічого поганого, особливо якщо дитина ще в початковій школі. Але добре було б, щоб і спілкування, прогулянки, спорт, шкільне життя теж цікавили.
До слова, саме на карантині деякі родини не слідкують за тим, скільки часу дитина проводить з гаджетом. Якщо проблема у двотижневому зриві, тоді просто виправляйте ситуацію. Доведеться витратити на дитину значно більше часу, ніж зазвичай. Запропонуйте відпочинок на свіжому повітрі, пройдіть спільну майстерку, займіться хобі разом з дитиною чи знайдіть якісь інші радощі в реалі. Гаджети тимчасово обмежте, але якась розвивальна онлайн-гра чи віртуальна екскурсія (теж разом) необхідні, аби перехід не був різким.
Якщо ж ідеться про сформовану комп’ютерну залежність, коли дитина і до локдауну не могла навіть пів години провести без гаджета, а зникнення інтернету доводило її до нестями, варто звернутися до психотерапевта.
2. Не підходить режим
Інколи причина дуже проста, але вагома: повернення до школи асоціюється з ранніми підйомами, а дитина за біологічним годинником «сова». Можливо, до закладу освіти доводиться добиратися понад годину. Якщо немає змоги це змінити (інколи краще перевести у школу ближче або ту, де заняття починаються пізніше), то варто хоча б прослідкувати, щоб школяр висипався. Інколи у 1–2-му класі варто навіть ввести денний сон, хоча дитина вже давно цього не потребувала. Але якщо зазвичай вона пізно вставала, може не вистачати загального відпочинку. Навіть якщо в ліжко ввечері вона йде вчасно, «сови» можуть ще годину, а то й більше, не спати.
3. Страх низьких оцінок
Найтиповіша причина в початковій школі. Більшість маленьких учнів, доки ще не ставлять оцінок, упевнені, що будуть відмінниками. Перший негативний досвід, звісно, розчаровує. Особливо якщо вчитель поводиться «по-старому», непрофесійно: дорікає невдачами, соромить при інших. Але це стрес, з яким дитина дасть раду. Справжній страх, аж до небажання ходити до школи, розвивається лише якщо за так звані погані оцінки сварять або карають вдома. Особливо важко, якщо батьки не займаються з дитиною, вона не може отримати допомогу, якщо чогось не розуміє. Або ж тато чи мама сидять до першої ночі над домашніми завданнями у 3–4-х класах, при цьому так нервують та критикують, що і ці заняття викликають побоювання.
Знизити вимоги до дитини, орієнтувати її на компетенції, а не оцінки, допомогти розібратися з прогалинами у знаннях — і маленький школяр із задоволенням бігтиме до школи.
4. Конфлікт з однокласником чи вчителем
Найтиповіша причина для підлітків. Сварка з кимось, навіть з учорашнім другом, може зробити тяжким перебування в колективі. З учителем школяр теж може не зійтися характером. Звісно, в ідеалі педагог не дасть цьому вплинути на навчання, але в житті не завжди все буває правильно. Особливий різновид — нерозділене кохання або проблемне спілкування хлопця з дівчиною чи навпаки, які раніше звали себе парою, особливо ставилися одне до одного. Для однієї зі сторін може взагалі нічого не відбуватися, життя продовжується, а для другої навіть бачити цю людину в класі нестерпно.
Спробуйте дізнатися, що відбувається. Якщо існує довіра в родині, то після делікатних запитань рано чи пізно підліток розповість про це. Можливо, знайдеться спосіб розв’язати конфлікт чи змиритися з байдужістю «краша», як нині кажуть тінейджери. Поради (але не повчання) батьків можуть стати в пригоді. Інколи не обійтися без психолога.
5. Булінг
Найгірший випадок — якщо в класі булінг. І не лише жертва знущань, а інколи й свідок, якого не чіпають, але який не знає, що робити, не хоче йти на заняття. Бо бачити, як на твоїх очах когось ображають, і почуватися безсилим — теж важке переживання. Така дитина на питання батьків, чи не посварилася з ким, бува, чесно відповідає, що ні. Тож прямих питань буде не досить. Зрозуміти ситуацію можна, якщо терпляче та доброзичливо розпитати, як спілкуються діти на перерві, кого в класі бояться (чи немає таких), з ким хочуть і з ким не хочуть грати та чому, як жартують одне над одним, на що інші діти ображаються.
Якщо йдеться про булінг, батьки повинні звертатися до педагогів. Нині є закон про запобігання булінгу та цілий алгоритм, як діяти.
6. Труднощі в комунікації
У кожному класі є свої зірки, з якими всі хочуть товаришувати, та одинаки, з якими мало хто спілкується. Якщо так сталося через те, що дитина — інтроверт, втомлюється від спілкування, полюбляє усамітнення, тоді все добре. Але якщо проблема в невмінні спілкуватися, це може бути щоденним стресом. Хлопчик чи дівчинка думають, чому ж обирають для гри та розмов інших, що зі мною не так. Поступово розвиваються комплекси. Чому це може статися? Якщо дитина не є жертвою булінгу, тоді зазвичай справа в низькій емпатії, невмінні правильно трактувати невербальні (безсловесні) сигнали, розрізняти чужі почуття. Усе це поправно: комунікативну компетентність можна розвинути, треба лише батькам приділити цьому час та увагу. Є чимало способів розвинути емоційний інтелект.
Ще з колективу, трапляється, випадають надто сором’язливі, тривожні діти. Треба знайти причину такої поведінки і допомогти розслабитися. Дати цьому раду може психотерапевт.
7. Перенавантаження
Можливо, йдеться не зовсім про школу. Навіть якщо уроки дистанційно проходили в повному обсязі, то гуртків та додаткових занять точно не було. У малюків залишався час на ігри, у підлітків — на хобі. Трапляється, саме необхідність ходити в басейн щопонеділка, на англійську щовівторка, на тренування щосереди, до репетитора щочетверга позбавляє цього. Тож якщо дитина перенавантажена, локдаун був для неї такою собі оазою в пустелі. І якщо навіть двох тижнів не вистачає на перепочинок, кількість секцій та гуртків варто терміново зменшити.
8. Не вистачає уваги
Це проблема 6–10-річних. Коли дитина була вдома, батьки постійно звертали на неї увагу. І на дистанційних заняттях сиділи, і спільно справами займалися, і на прохання часом розважали. Повернення до більш звичного життя може означати, що син чи донька почуваються дещо залишеними, тому й хочуть продовження локдауну. Пообіцяйте, що хоча б один вихідний буде присвячено дитині (і, звісно, дотримайтеся слова), — і проблема зникне
9. Самостійність
Інколи старшокласники, а може й самостійні відповідальні діти з 5–9-х класів під час дистанційних занять усвідомлюють, що вдома можуть навчатися швидше, цікавіше, зручніше, ніж у звичному класно-урочному режимі. Не треба рахувати хвилини до кінця уроку, відволікатися на те, що бешкетують однокласники, проходити матеріал у тому темпі, як треба іншим та вчителю. Тобто є діти, які дійсно усвідомили переваги дистанційного навчання та здатні самостійно себе контролювати, не знижати навчальні успіхи. Тоді це не проблема, а можливість. Родина має серйозно обговорити перехід дитини на дистанційне навчання. Нині для цього достатньо лише заяви.
7 основних правил виховання щасливих та успішних дітей
До п’яти років – ставтеся до своєї дитини як до правителя (з повагою), з 5 до 15 – як до солдата (чітко встановлюючи рамки, режим і правила), а з 15 років – тільки як до друга (як до рівного собі).
Стародавня східна мудрість
Ми і наші діти рівні у тому, що маємо право жити на цій землі, бути самими собою, маємо право на успіх і щастя, і в кожному з нас є свій потенціал розвитку.
Але, тільки Ми, як батьки, повністю відповідальні за наші відносини з дитиною, в результаті яких має здійснюватися об’єктивне, всебічне і найменш спотворене нашими очікуваннями і помилковими переконаннями, розкриття і усвідомлення дитиною її безцінного і безмежного потенціалу.
Але як це зробити?
Проаналізувавши безліч книг по вихованню та розвитку дітей, перевіривши і пропустивши їх через свій особистий і професійний досвід, я визначив 7 основних правил, усвідомлення і прийняття яких кожним з нас – дорослих, дозволить дати можливість нашим дітям скоротити свій шлях до щасливого і успішного життя відповідальної людини.
Правило №1. Дитина – це індивідуальність
Дитина – самостійна, окрема від нас істота, вона повинна і хоче прожити власне життя. Дуже важливо усвідомити, що наша дитина – не частина нас, а самостійна істота, яка має право, можливості і здатності приймати рішення і здійснювати вибір.
Правило №2. Зростати разом з дитиною
Людина не народжується на світ професіоналом ні в одній області, в тому числі і в професії батьків. Тому істинно хороші батьки ростуть і змінюються разом з дитиною, надаючи їй стільки свободи і турботи, скільки необхідно в певний період розвитку. Передати відповідальність дитині за її життя, вирішення і вибір відповідно цьому етапу розвитку – найважливіше завдання, яке стоїть перед батьками.
Правило №3. Безумовне прийняття
У перші роки життя батьківське оточення є для дитини своєрідною моделлю світу, і то, наскільки комфортно, тепло і безпечно малюкові в родині, визначає те, яким в майбутньому виявиться ставлення до реального світу, більш складного, жорсткого і мінливого. Емоційне благополуччя, позитивне ставлення до себе і світу в цілому у дитини, а потім і дорослої людини, в значній мірі залежить від прийняття її батьками.
Правило №4. Встановлюйте норми і межі
Батьки – саме ті люди, які першими починають позначати малюкові межі дозволеного і забороненого, прийнятного і неприпустимого.
Виставлення дитині кордонів і норм допустимої поведінки необхідно в першу чергу для неї самої. Це допомагає дитині структурувати картину світу, орієнтуватися в ньому, робить оточення більш стабільним і передбачуваним, а значить, більш безпечним. Дитина, якій не відомі правила і норми, втрачається від невизначеності, відчуває себе покинутою, не відчуває комфорту і безпеки, ну а далі сама починає встановлювати межу дозволеного і допустимого.
Але як правильно обмежувати:
Кожен раз зважити принциповість і важливість того, що саме ми не дозволяємо, що забороняємо, на що реагуємо негативно.
З самого раннього віку варто пояснювати і аргументувати дитині, чому саме це можна або чому саме та чи інша поведінка є поганою або шкідливою.
Покараний або засуджений, може бути вчинок, але не особистість в цілому.
Покарання не повинно бути «поганим», а має бути позбавленням «хорошого».
Ніколи не варто принижувати дитину – фізично або словами.
Не можна пропускати або надовго відкладати покарання. Воно повинно слідувати відразу за порушенням правил, за грубою або неввічливою поведінкою.
Правило. №5 Тільки не лебідь, рак і щука …
Принципове значення для виховання будь-якої дитини має послідовність дій, санкцій, заохочень і покарань.
Мінливість в діях, санкції, заохочення і покарання. Дуже погано, якщо наш настрій впливає на те, що сьогодні ми дозволили дитині що-небудь, що вчора заборонили, тому що змінився наш настрій. Роблячи таким чином, ми руйнуємо і без того нестійку і гнучку картину світу дитини.
Відсутність для дитини єдиної моделі виховання в сім’ї. Розбіжності з приводу виховання і реакцій на поведінку дитини у різних членів сім’ї – явище поширене. Але варто пам’ятати, як заповідь і непорушне правило: дитина не повинна знати про ці розбіжності.
Правило №6. Станьте позитивним прикладом для дитини
У ранньому віці дитина засвоює значну частину соціального досвіду, наслідуючи батьків. Наслідування передбачає неусвідомлене копіювання тих моделей поведінки, які має малюк перед очима. Так що не варто дивуватися, якщо дитина чує наші правильні і хороші слова, а веде себе так, як Вам зовсім не хочеться. Зупиніться і озирніться.
Правило №7. Правильно спілкуйтеся з дитиною
Саме дитинство є визначальним періодом для формування особистості Вашої дитини. Тому, завжди використовуйте наступні правила спілкування з нею:
1.Частіше проводьте час з дитиною, але займаючись спільною діяльністю, використовуйте формулу: «Разом, але не замість!»
2. Не забувайте відзначати будь-які успіхи дитини, нехай мінімальні, нехай само собою зрозумілі для нас, дорослих. Заохочувати варто саме реальні результати, звичайно, враховуючи вікові можливості.
3. Размовляючи з дитиною, будьте завжди доброзичливі, використовуйте привітні фрази.
4. Необхідне вміння, якому можна і потрібно вчитися, вміння чути власну дитину. Саме чути, а не просто слухати. Використовуйте «активне слухання».
5.Розмовляйте з дитиною «обличчям до обличчя» на рівні очей! Інакше дитина сприймає Вас з позиції «зверху вниз» і відчуває тиск.
6. Частіше кажіть про свої почуття дитині. Вона повинна чути, що її люблять, приймають і підтримують!
7. Обіймайте і гладьте свою дитину не менше 5 разів на день!
“Мамо, обійми!” Поради від психолога, як налагодити стосунки з підлітками…
Будьте щасливі у своєму батьківстві, адже щасливі батьки – щасливі діти.
Дитина–підліток потребує ще більшої уваги, турботи та любові, а найголовніше – довіри з боку батьків.
Якщо підліток сторониться прямих обіймів з боку батьків – потрібно набратися насамперед терпіння, перечекати період “колючості”, зрозуміти, що відчуває дитина на даний час, дати їй зрозуміти, що батьки завжди підтримають і зрозуміють.Дотики та рукостискання теж є проявом позитивного тілесного контакту між батьками та дитиною. В період кризи підліток розуміє, що він не один, що підтримка завжди поряд, а тому легше долає труднощі, бореться з внутрішніми переживаннями, шукає вихід. Формування дорослої особистості напряму пов’язано з методами та способами поведінки батьків з дитиною.
Для кращої взаємодії з підлітком допоможуть наступні правила
Правило 1. Звертаючись до дитини, говорити менше, а не більше. У такому випадку у дорослого підвищується ймовірність бути зрозумілим і почутим. Підлітку потрібно більше часу на осмислення того, що вони чують, перш ніж щось відповісти (у них зовсім інша швидкість перероблювання інформації, ніж у дорослих).
Таким чином, якщо потрібно запитати або попросити про що-небудь, спочатку потрібно почекати, принаймні, п’ять секунд – доки дитина сприйме більше інформації та, цілком можливо, дасть адекватну відповідь. А далі говорити коротко і точно, уникаючи тривалих монологів. Так дитина зрозуміє, що не доведеться вислуховувати цілу лекцію.
Правило 2. Говорити доброзичливо, ввічливо і… тихо. Знижений, приглушений голос зазвичай застає людину зненацька, і дитина обов’язково зупиниться, щоб послухати.
Правило 3. Бути уважним слухачем, не відволікатися на сторонні справи, коли дитина щось розповідає. Слухайте її у два рази більше, ніж говорити самому. Дитя, яке дорослішає, просто не зможе стати уважним слухачем, якщо йому ні у кого цьому вчитися.
Правило 4. Якщо батьки дуже сильно роздратовані, розмову починати не варто. Роздратування, агресія моментально передадуться дитині, а в такому настрої конструктивної розмови не вийде. Це пов’язано з тим, що однією з психологічних особливостей цього віку є емоційна нестабільність, більшою мірою обумовлена гормональними змінами, що відбуваються в організмі дитини. Дорослі повинні бути стабільнішими в цьому плані.
Правило 5. Перш ніж щось сказати потрібно встановити зоровий контакт з дитиною. Дивитися один одному в очі – означає довіряти співрозмовнику та відчувати його настрій. Якщо постійно починати розмову з дитиною методом “очі-в-очі”, то спілкуватися буде все легше і легше.
Правило 6. Нерідко підліткам буває складно з ходу перемикнути свою увагу на запитання, особливо якщо вони зайняті тим, що їм дуже подобається. Дитина і справді може не чути (така особливість уваги в даному віці). У такому випадку краще зробити попередження – встановити тимчасове обмеження: “Я хочу з тобою поговорити через хвилину” або “Мені знадобиться твоя допомога через дві хвилини”. При цьому встановлений часовий інтервал не повинен перевищувати п’яти хвилин, інакше підліток просто забуде.
Пам’ятайте, фундамент, який був закладений у дитинстві, завжди витримає буревій дорослого життя: дитина виросте емоційно врівноваженою особистістю, здатною висловлювати свої почуття та розуміти почуття інших, буде успішна та гармонійно розвинута.
Щаслива дитина – та, яка зростає в любові, турботі, увазі та піклуванні з боку батьків.
12 життєво необхідних речей, яких батьки повинні навчити дитину
До виховання дитини потрібен індивідуальний підхід. Проте нерідко ми виховуємо дітей, спираючись на власний світогляд та життєвий досвід, бажання, нереалізовані мрії. Але психологи радять зосередитися на прививанні базових цінностей – тих важливих аспектів, які, в першу чергу, допоможуть виростити гарну людину. Це такі навички, як:
1. Чарівні слова
З них починається знайомство з людини. Дуже часто навіть при наявності вищої освіти сучасним людям не вистачає елементарного виховання. Закладіть фундамент гарних манер, який обов’язково в майбутньому піде дитині лише на користь.
2. Повага до старших
Спочатку дитина не поступається місцем у транспорті та постійно перебиває дорослих під час розмови. У в недалекому майбутньому такі вчинки переростають в неповагу до своїх батьків. На старості років ризикуєте побачити в своїй дитині черству та байдужу людину.
3. Чесність
Риса характеру на вагу золота. Вчіть дитину завжди казати правду, навіть якщо це «незручно» іншим. Чесність допоможе дитині в майбутньому знайти вірних друзів та застрахує від складних життєвих ситуаціях, породжених брехнею.
4. Практичність
Не зрощуйте дитину з думкою про бідність. Не варто плутати речі: «заощадливість», «економність» та «практичність» принципово відрізняються. Виховуйте дитину, яка не буде тринькати гроші на вітер, буде знати їхню ціну та завжди робити фінансово обґрунтовані вчинки.
5. Захист свого особистого життя
Привчайте дитину не розмовляти багато про сімейні справи, особисті стосунки. Навчіть не виносити особисту інформацію за межі дому та не світити власними успіхами в соцмережах. Поясніть дитину, що навколо багато заздрісників, шахраїв, тож завжди потрібно бути пильною та стриманою людиною.
6. Прививайте вдячність
Дитина повинна вміти цінувати допомогу, отриману від інших людей. Також мати чітке розуміння, що допомога – це не лише гроші. Інколи в житті немає нічого кращого, ніж обійми чи гарні слова, за які завжди потрібно бути щиро вдячним.
7. Доброта
Не важливо, скільки грошей у тебе в кишені, будь доброю та чуйною людиною. Дитина зрозумієте такі поняття на прикладі простих учинків батьків: годування птахів узимку, допомога притулкам з тваринами, оплата покупок незнайомої бабусі на касі в магазині.
8. Упевненість в собі
Безліч проблем у дорослому житті починаються з дитячої невпевненості. Ми часто не вміємо казати «НІ», бо нам цього не привили. Ми часто боїмося нагрубити комусь чи постояти за себе фізично. Відчуття страху дитина повинна побороти з перших років життя. І це – запорука її успіху в майбутньому.
9. Далекоглядність
Завжди розповідайте дитині, до чого в майбутньому призводять її вчинки. Наприклад, не прочитав перелік творів на літні канікули – через рік отримав дуже низьку річну оцінку з літератури.
10. Наполегливість
Не покладати рук, не змінювати своїх рішень на середині дороги, не здаватися, коли важко фізично та емоційно, – ось важливі навички, які батьки повинні передати дитині.
11. Самостійність
Нерідко батьки дають дитині гіперопіку. Спочатку дитина не може сама одягнутися, потім – виконувати домашнє завдання, у дорослому віці – заробляти собі на проживання. Знайте міру в турботі за дитиною, давайте можливість для самостійних вчинків і рішень.
12. Уміти програвати
Виховувати лідера, самодостатню особистість – це непогано. Проте варто врахувати і можливі наслідки. Дитина не може бути завжди і в усьому №1. Тож підготуйте до можливих поразок і заздалегідь навчіть їх правильно сприймати. Нехай дитина оцінює їх як досвід, який дає нові можливості для розвитку.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ СЕРЕДНІХ І СТАРШИХ КЛАСІВ
1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:
· побутові (повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять тощо);
· емоційні (демонструйте віру в можливості дитини, не втрачайте надії на успіх, радійте найменшим досягненням, чекаючи на успіх, виявляйте любов і терпіння, не ображайте її у разі невдачі тощо);
· культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми, дисками; використовуйте Інтернет для навчальних занять, разом дивіться навчально-пізнавальні програми по телевізору, обговорюйте побачене тощо).
2. Слухайте свою дитину: нехай вона переказує те, що треба заучувати, запам’ятовувати, періодично диктуйте тексти для записування, перевіряйте знання за запитаннями підручника і т. ін.
3. Регулярно знайомтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю і надання можливої допомоги.
4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій ви маєте успіх.
5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків має бути не оцінка, а знання, навіть якщо сьогодні ними скористатися неможливо. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де коли ці знання стануть у нагоді.
6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших, краще порівняйте її із собою – це дає надію.
7. У середніх класах підлітки можуть виконувати домашні завдання спільно: це підвищує відповідальність, адже завдання виконують не тільки для себе, але і для інших. Наберіться терпіння, коли діти займаються навіть по телефону: уточнюють, обговорюють, сперечаються.
8. Намагаючись пояснити різні способи виконання завдання, не відмовляйтеся від свого рішення. Це стимулює активність школяра.
9. Давайте відчути дитині, що любите її незалежно від успішності, помічаєте пізнавальну активність навіть за окремими результатами.
10. Пам’ятайте, що, за науково-обгрунтованими нормами, над виконанням всіх домашніх завдань учні п’ятих – шостих класів повинні працювати до 2,5 годин, сьомих-восьмих – до 3 годин, восьмих-дев’ятих – до 4 годин. Порівняйте, наскільки близькі ці норми до кількості годин, які витрачає ваша дитина на домашню роботу. Допомагайте дотримуватися рекомендацій: це важливо для здоров’я, психічної рівноваги та хорошого ставлення дитини до навчання.
11. Створюйте традиції й ритуали, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.